Конкурсні роботи

Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрям: „Із батьківської криниці”

Тема:

«Щедрий Вечір – добрий вечір»

(Робота учениці 8 класу Таран В.) 

У календарі кожного народу багато свят — урочистих днів, присвячених видатним подіям або пам’яті людей. У ці дні люди від Малого до великого прикрашають вулиці, будинки, наряджаються, готують смачні страви, грають, розважаються. Найцікавіше у цей день — обряди, казкові чарівні дійства, в яких беруть участь і дорослі, і діти. Кожен ніби перетворюється в актора, митця, який виконує встановлені народними звичаями дії, говорить казкові слова, танцює та співає, по-особливому розповідає про зміст свята.

Одне з найдавніших найпопулярніших календарних свят, яке в Україні відзначається ще з кінця ХІV століття — Щедрий вечір. Учні нашої школи активно підтримують цю традицію. Кожного  року разом з керівником вокального гуртка Висоцькой Ж. Ю., учасники колективу відвідують мешканців нашого селища , радуючи їх веселими обрядами та виконанням пісень, присвячених святу. Мені, як учасниці колективу, було цікаво більш детально дізнатися про Щедрий вечір, тому свою роботу я присвятила саме цьому святу.

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка...

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - «Голодна кутя», Богоявленне навечір'я.

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства. Під час виконання роботи, я звернулася за допомогою до своєї бабусі та спиталася, чи не пам’ятає вона зі свого дитинства такого звичаю. На що вона відподіла, що згадує Щедрий вечір так:

«- Мамо, а де наші тато?
- А хіба ж ви мене не бачите, діти?
- Не бачимо, тату!
- Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!»

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

ОБРЯД «ВОДІННЯ КОЗИ»

Де Коза ходить - там жито родить,
Де Коза рогом - там жито стогом,
Де Коза ногою - там жито копою,
А де не буває - там все вилягає .

Особисто для мене найцікавішим і веселим обрядом є – обряд «Водіння кози» і сама залюбки приймаю в ньому участь.

Водіння кози - одна з найдавніших зимових містерій, що збереглася до наших днів і відбувається на Меланії - 31 грудня .  Коза у традиційній культурі багатьох народів символізує багатство, достаток, урожай і плодючість. А ще - воскресіння сил природи, завмерлих на час зими.

Обряд «водіння Кози» дійшов до нас в іншому вигляді, оскільки видозмінювався упродовж століть, і тепер його можна вважати імітацією давнього обряду. У минулому це народне драматизоване дійство виконувалося процесією жерців, які водили «священну» тварину, що символізувала божество, або вважалась прадавнім тотемом народу. Тепер він трансформувався в народну виставу пародійно-гумористичного змісту.

Дійство організовується гуртом парубків, які ходять по хатах із символічною зіркою-провісницею (її роблять на зразок вавилонської — восьмикутною), або ж з символічною семикутною зіркою. Роль кози, як правило, виконує малий хлопець, одягнутий у вивернутий кожух з прилаштованими рогами. Цей хлопець у руках носить вирізану з дерева (липи) і оббиту козячою шкірою маску кози. Голова кози може мати рухому нижню щелепу з бородою, що клацає під час вистави. Містерія починається і супроводжується сакральними замовляннями, звертанням до тотемного предка:

«Кізонько-лебедонько, стань на порозі на одній нозі, — ввійдеш до хати, будемо скакати... Гоцки, гоцки!»

У тих регіонах України, де вовк є тотемом, під час новорічних народних вистав свята Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка. Етнограф В. Скуратівський писав про те, що на Волині відбувалися «вовчі свята». Фольклористами записано на Чернігівщині пісню при щедровечірньому водінні кози, де згадується також і вовк

Поряд з основним персонажем у святковій грі «Маланка» — діяли Дід, Баба, Жид, Жидівка, Циган, Циганка, Шандар, Лікар, Козак, Журавель. Діти розігрували дещо простіші вистави: так, на Київщині зафіксовано ходіння Кози й Кота.

Вітаючи господарів зі святами, учасники обрядового дійства розігрують гумористичні сценки: «сварки діда і баби»,«доїння кози», «продаж кози на ярмарку», «її вбивство та лікування». Веселі діалоги народної вистави доповнюютьсяпантомімою і танцями.

«На роги кози іноді чіпляли дзвоник і уквітчували їх кольоровими стрічками».

Містерія завжди розпочиналася і супроводжувалася сакральними піснями-замовляннями, звертанням до тотемного предка: «Го-го-го, коза, го-го сірая…»

МЕЛАНКА

Проводячи дослідницьку роботу та заручившись підтримкою своєї бабусі, вона розповіла мені про Меланку та традиції її вшанування. Як виявилося, в нашому селищі підтримують цю традицію. Також в процесі роботи мені допомогли декілька літніх людей, які з радістю згадали свою веселу молодість.

         За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Парубоча «Меланка»

За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» - добре жартує. «Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнеючерез плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Все це - в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» - коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію...

До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!

- Просимо!

Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:

- Добрий вечір вам у хаті!
- Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
- Мовчіть, дівчата, - «Меланка» соромиться!
- Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?

Отак жартують над «Меланкою», а «вона» - байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків - припічок «мастить».

Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла. Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

Наша Меланка - неробоча,
На ній сорочка парубоча ...
Люди ідуть на жнива,
А Меланка - на пива!
Люди ідуть з серпами,
А Меланка - з шклянками!
Люди нажали по сім кіп,
А Меланка - один сніп!
Пішла Меланка на містечко,
Купила собі пасьминечко.
Пряла вона - від кур до кур,
Напряла починків - один гур!
Дала кицькам мотати,
Кицьки взяли - втікати!
Збіглися люди - дзвонити,
Кицьку з починком ловити!
А ловили - не вловили,
Нашу Меланку похвалили...

- Та годі вам! - обзиваються дівчата. - Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?

В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати - танцює під спів хору:

Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!

Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає...
Де коза - ногою, там жито - копою!
Де коза - рогом, там жито - стогом!
А в нас на Сандрівці усі хлопці - стрільці.
Встрілили козу у правоє вушко,
В правоє вушко - в саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась жила, коза ожила
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!...
Трррт, коза!

«Коза» тупнула ногою - аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
- Добра «коза», гарно танцює!
- Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач - роги помокріли!
- А ти що хотіла - вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
- Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..

В середину кола ввійшов орач. Хор співає:

Твої воли, Мої воли -
Гей, гей! А впереді Два ведмеді -
Гей, гей! А в пригоні Дві вороні -
Гей, гей! В колесниці Дві синиці -
Гей, гей!

Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі - ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.

Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.

Дівоча «Меланка»

Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» - вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем - жупан, шапка, шаровари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять - щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на сей вечір!..
Наша Меланка, як біль, біла,
Нашу Меланку журба з'їла.
Васильчику-чічільчику,
Посію тебе на городчику,
Та буду тебе шанувати:
Тричі на день поливати!
Тричі на день поливати
І в неділю підгортати!

Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:

Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
- Повій, вітре, буйнесенький,
Висуши хвартух тонесенький!
- Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
- Повій, вітре, на болото,
Висуши хвартух, як золото!
- Повій, вітре, на дубині,
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!

- А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?!...

Отак колись щедрували!

НАРОДНІ ПРИКМЕТИ ЩЕДРОГО ВЕЧОРА

При опрацюванні матеріалу я звернула увагу на народні прикмети свята. Ось декілька з них:

Якщо вночі вітер дме з півдня - рік буде теплий, із заходу - буде вдосталь молока і риби, зі сходу - до врожаю фруктів.

Якщо на Меланки (13 січня) сонячно й відлига, то чекай теплого літа. "Яка Меланка, такі й Петро з Павлом".

Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглинку. Натомість він просив подати правий чи лівий чобіт; якщо втрапила вуглинка, то рік буде голодний, а хлібець - щедрий.

Кілька цибулин посипали сіллю. Якщо вранці сіль набухла вологою, то невдовзі піде дощ, стала геть мокрою - злива.

Дивилися, куди тварина ляже головою: до сходу - на врожай, до заходу - на недорід.

Зоряне небо - добре нестимуться кури.

Ожеледь на деревах - уродить садовина.

Багато пухнастого інею на деревах - до врожаю зернових і доброго медозбору.

Сильний мороз і падає малий сніжок - на врожай хліба, здоров'я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу - на неврожай і хвороби.

Падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.

Небо в зірках - врожай на боби й горох.

Якщо під старий Новий рік добрий сніг - сій гречку.

Під час виконання роботи я дізналася для себе дуже багато цікавого про Щедрий вечір, про його традиції та звичаї. Для мене це було цікавим досвідом. Думаю і моїм одноліткам було б цікаво долучитися до такого цікавого дійства, як «Водіння кози» та «Меланка» , адже після мого дослідження я буду спонукати їх до святкування та підтримання цієї традиції.

Свою роботу я б хотіла завершити таким повір’ям, яке існує серед нашого народу: «Новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід».